Я втомилась від твого мовчання. Це вже не вбиває мене, я навіть вже звикла. Більше немає спорідненої для мене душі я сама. Сама засинаю, сама прокидаюсь, сама снідаю, дивлюсь телевізор. В мене немає нікого окрім мене самої. Так хочеться з кимось поговорити, випити по келиху і розповісти все, що у мене всередині але натомість я несплю ночами копаючись у своїх думках немов у павутині, їх забагато бо немає кому розповісти. Є багато людей які оточують мене, з якими я спілкуюсь кожного дня але я самотня…вони не рідні. Ніхто не хоче впустити мене у воє життя і не хоче натомість стати частиною мого. Кожен сам за себе. Ніхто не приходить мені на допомогу, навіть ті, які з задоволенням приймали допомогу від мене…Так, я ж не вони…Я завжди буду поруч, на мене можна покластись, я подам руку допомоги у скрутну хвилину нічого не отримуючи взамін…Я й не прошу допомоги, мені не потрібно, я справлюсь сама, з усім справлюсь адже життя прекрасне, і все, що відбувається зараз зі мною закалює мене, робить самостійною та незалежною від людей….а я хочу….хочу залежати….залежати від рідної людини, я хочу зажди бути поряд, хочу бути комусь потрібною, відчувати себе маленькою частинкою цієї людини….Я зроблю все і віддам останнє та найцінніше….душу відам, серце, думки…все віддам тобі якби тільки знати, що комусь це справді потрібно…Я вимоглива до людей, дуже вимоглива але це не просто так, це саме через те, що не віддамся першому ліпшому хто скаже я тебе кохаю…не підпущу нікого до себе з брудними намірами….Ви йдіть до таких же брудних як і ви самі жінок, вони віддаються кожному не замислюючись, я ж хочу віддатись не тільки тілом, а в першу чергу душею….тіло це ніщо…це скупчення бруду та гріхів за життя….душа ж вічна….я хочу провести вічність з твоєю душею і не хочу, щоб ти був першим ліпшим…Я знайду тебе, обовязково знайду….саме того, рідного, з глибокими очима, та чистою душею і ми проведемо разом не життя а цілу вічність, наші душі танцюватимуть над хмарами насміхаючись над тими, чиї душі залиті брудом і хто віддавав їх першим ліпшим….Ми ж будем єдині одне в одного на всю вічність…..
Ти не дивишся на мене, не торкаєшся мене, не звертаєш уваги. Так наче мене взагалі не існує. Знаєш…. я вже готова писати тобі різну дурню лише б ти час від часу згадував про мене, бачив, що я існую…Мабуть я таки дурна, що змогла покохати, віддати своє серце тобі…Може це життя наказує мене таким чином за минулі гріхи…нерозділене кохання….Яке ж покарання як не це може бути найкращим…Як би там не було я щаслива, що змогла покохати і що покохала саме тебе…Можливо це і боляче але водночас і приємно….Приємно знати, що я можу кохати, можу відчувати…Приємно переглядати твої фото, розмовляти з тобою, дивитись прямо у вічі….я в них просто тону….Сам на сам зі своїми думками та почуттями я кожного дня….Кожного дня я сижу і чекаю твого дзвінка…І готова чекати далі, стільки скільки буде потрібо аби лиш ти був поряд потім назавжди
Це моя ненависть виїдає мене зсередини, не дозволяє дихати. Серце боїться кохати через клин у ньому залишений тобою. Я знаю ти не навмисне. Я навпомацки вибиралась з тої клітки у яку сама себе зачинила.Зачинила бо нехотілось забувати про тебе….Чийсь дотик це вже було для мене ознакою зради…не хотіла щоб хтось окрім тебе торкався до мене…і досі нехочу…Ти пішов зненацька…тебе просто не стало, а у мене досі твоя посмішка перед очима та щирість якої після тебе ніхто більше мені не дарував…Твої наміри були чистими та зрозумілими…вони ж немов мурахи лізуть у моє серце та все намагаються знайти там місце для себе…торкаються мене брудними руками, а душі у них чорні немов багнюка…вони скажені та вульгарні…ломляться у моє життя…кожен з них залишає слід у моєму житті, брудний слід Такий як від брудного чобота на снігу.. .Це просто огидно…Вибач, що не навідуюсь у гості….нехочу бачити твоє обличчя яке назавжди застигло на мраморі…Ти тільки спогад, але найчарівніший та найщиріший…
Ми граємо в мовчанку випробовуючи своє кохання. Цікаво хто першим здасться? Хто програє? Чиє кохання виявиться сильнішим, та чи кохання це взагалі?! Закохані не грають в ігри, вони просто насолоджуються одне одним. Наступною грою будуть напевно схованки, якщо це кохання доживе до наступної гри, якщо не виявиться, що переможця насправді два. Ми неначе діти бавимось та почуття це не іграшки…тут немає переможців та переможених, кожен не сам за себе.тут потрібно цінувати кожен момент проведений разом бо такого може більше і не бути. Я незнаю як ти але я не хочу бавитись, я хочу насолоджуватись тобою, тонути в тобі, та дихати тобою на повні легені так, щоб аж до головокружіння…стань моїм повітрям назавжди! Я ломлюсь в зачинені двері твоєї душі. Інколи ти дозволяєш мені зазирнути у щілину, а потім двері знову зачиняються. Неначе маріонетку нитками ти притягуєш мене до себе, а потім попускаєш нитки залишивши мене на самоті, безпомічну і я неможу рухатись далі босаме ти мій лялькар. Я все шукаю ключ до тебе та мої пошуки безрезультатні. Впусти мене у своє життя, я більше так неможу.
Я знаю, що цей лист залишиться моїм. Це все між нами, мною і моїм серцем. Неначе відверта розмова сам з собою…але з ким не буває. Я не наважусь відправити це тобі не тому , що не кохаю, а тому, що боюсь, що закохана таки в тебе по вуха, закохана сильніше ніж ти, сильніше ніж всі закохані разом взяті. Можна поставити моє кохання на ваги та перевірити.
Не буває такого, я не вірю, що це трапилось зі мною, з байдужої до всього, з людини яка ненавидить романтику, для якої це все безглуздя вийшла розмазня. Я неначе маленька чутлива дівчинка про яку потрібно дбати, яка потребує кохання і романтики. Ну невже це я? Що це? Що зі мною? На кого я перетворилась? Романтика……Де та,що була? Немає…а шкода, вона мені подобалась. Хто дивиться на мене в дзеркалі? Це вже не я, я не знаю цієї людини. А це що? Серце? Звідки воно тут? НІ…тільки не це. Ця дівчина здається закохана, думає про щось…от невдаха…Кохання для невдах, це слабкість, це залежність від однієї людини. Я думала, що мені це непотрібно, що я сильніша від цього, але тепер…я слабка і безпомічна не залишається нічого окрім цих безглуздих думок…Я байдужа вже до всього окрім тебе та своїх думок…вони пронзають мене зсередини неначе меч…